Бошки Шишки марихуана Бошки марихуана Bruce Banner МАРИХУАНА Кыштым

Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!

Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!

Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!

То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!

Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.

Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.

Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!

Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.

Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!

Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...

Ой, братухи, привет всем моим шановым торчкам! Сегодня хочу рассказать вам историю, как я, обычный гопник из подворотни, смог купить шишки марихуаны и стать богатым блогером. Сидите поудобнее, история будет жаркой!

Все началось с того, что я закладки запустил в инстаграмм свою страницу, называется, как и не крути, "Гоп стайл". Здесь я делился своими закидами, мудростью гопной жизни и конечно, непридуманными историями. Но время шло, а у меня расцвел жирный лайкзаработок от подписчиков.

Однажды, во время одного из моих закидов, меня наглотаться колес ударила мысль: "Почему бы не попробовать расширить свой контент, добавить в него что-то новенькое?". И тут мне в голову пришли псилоцибиновые грибы - это же легальные и прикольные штуки! Я решил рискнуть и добавить в свою гоп-арсенал новые закиды.

Началось все с поисков и кровавых срачей на гоп-форумах. Я прочитал пару статей о том, как выращивать грибы в домашних условиях и решил попробовать. Знаете, братва, это было круто! Я так кутил, так понял новые стороны своей гоп жизни, что решил поделиться этим с моими подписчиками.

Не мог пройти мимо моих закидов городских легавых. Каждая новая история о том, как я получил флейм с полицейскими, приносила мне все больше просмотров и подписчиков. А я, как истинный гопник, не мог упустить такую возможность и не пошанить над силовиками.

Вот так и продолжалась моя гоп-блогерская жизнь, я кутил шишки, писал истории про полицейских, делился своими закидами - и подписчики росли со дня на день. Через некоторое время я понял, что это - мое дело!

Вместе с ростом популярности я начал привлекать адекватный финансовый доход. Начали появляться первые спонсоры, которые были готовы платить мне за рекламу и пиар. Я стал осваивать новые платформы: ютуб, тикток, фэйсбук. И каждая новая площадка приносила мне все больше гопачиных бабок.

Но, как говорят, все хорошее когда-то заканчивается. Однажды полицейские решили привлечь меня к ответственности за пропаганду наркотиков. Видимо, им не понравились мои закиды и истории с легавыми. Они потрудились, раскопали все мои соцсети и нашли в них достаточно доказательств для суда.

Закончилась история моей гоп-блогерской миллионерной жизни. Я понял, что наглотаться колес и продолжать в том же духе - это дорого стоит. Но, все-таки, остался глубокий след моих закидов в душах моих подписчиков, которые до сих пор вспоминают мои истории и примеры гопной обложки.

В итоге, вспоминая свои годы блогерства, я хочу сказать, молодежи - не ведитесь на такие истории, как моя. Шанить и кутить - это не самое главное в жизни. Найдите свою страсть, свою нишу, чему-то, что будет помогать людям и приносить пользу обществу. Взгляды на мир могут меняться, но главное - не забывать о своих корнях и онаркоманить на пути к своим мечтам и целям. Братва, это был мой путь, а каков будет ваш?